 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
свідчення Маленька рука хлопчика міцно вхопилася за штанку чоловіка, який залишав подвір’я дитячого будинку: «Дядя, дядя, будь моїм, не йди. Я вже буду чемним, я більше не буду розкидати іграшки. Дядя, дядя…». Чоловік не міг взяти його з собою, хоча так хотілося… Але у нього самого було четверо дітей. Хлопчик знову залишився чекати доки прийде хтось, хто візьме його з собою, полюбить, пригорне, погладить його кучеряву голівку і вечорами читатиме казки… Таких дітей, залишених батьками, сотні у наш час. А все починалося з однієї-другої пляшки пива, а потім вже неможливо було прожити і без сильніших алкогольних напоїв. Стала непотрібною сім’я, робота і навіть синочок, якого так чекав і народженню якого так радів. Алкоголь зруйнував життя. І це не поодинокий випадок. Їх є безліч. Віктор на власному гіркому досвіді відчув, яке велике зло приносить «розлита у пляшки хвороба» - алкоголізм. Ось що він розповідає про себе. «Думаю, що моє народження – це Божа воля, бо моя мати, дізнавшись про те, що вона вагітна, хотіла зробити аборт. Вона вже лежала в операційній залі, як раптом її всю почало трусити. Маму охопив жах. Вона робила вже не перший аборт, але такого з нею ще не було. Мама вирішила народити мене. Я дякую Богові за це народження. Ріс і виховувався я, як усі люди, які не знають Бога, бо мої батьки були невіруючими. За мене ніхто ніколи не молився. У сім років я вже навчився курити, потім почав вживати спиртне. Я напивався так, що ледве доходив додому. А якщо не міг дійти, то спав десь на вулиці. Люди дивилися на мене й казали: «Такий молодий, а вже до чого дожив». Коли мені виповнилося 18, мене забрали до армії. Мама не втрачала надії на те, що армія мене виправить, зробить людиною. Але все було даремно. Я продовжував пиячити. Саме в армії я вперше почув про Бога. У нашій роті служив один віруючий чоловік. Якось він запитав мене чи вірю я в Бога. Я не очікував такого запитання. Він твердо й впевнено сказав: «Вітю, повір, що Ісус може повністю змінити твоє життя». На що я відповів: «Можливо, Ісус і може змінити комусь життя, але тільки не мені». Я вже не уявляв собі, як можна жити без випивки, без різних світських задоволень, без гріха. Цей чоловік подарував мені Євангеліє і запросив відвідати зібрання віруючих. Я пішов туди у військовій формі і через це почувався ніяково. Але Господь ніжно підійшов до мого серця, якесь нове відчуття заполонило мене. Віруючі були такі незвичайні, їхні обличчя випромінювали таку любов, якої я ще ніколи не бачив. Пам’ятаю, як я сидів на зібранні і плакав, як маленька дитина, навіть не усвідомлюючи чому, але сльози самі текли з моїх очей. Моя служба в армії вже закінчувалася. Незабаром я поїхав додому. Зустріч з колишніми друзями привела мене до наркоманії. Мене вже ніщо не цікавило: ні робота, ні ніякі інші справи. А подароване Євангеліє припадало порохом у мене вдома, як і обіцянка знайти віруючих у своєму місті і ходити на зібрання. Зупинило мене те, що якось мої «друзі» прийшли до мого дому, аби мене вбити. Пам’ятаю, тоді моя мати дуже постраждала, захищаючи мене. Але воля Божа знову була на те, щоб залишити мене живим. Я дякую Господу за своє народження – народження згори. Того дня я сказав мамі: «Мамо, ми не так живемо». Я зрозумів, що повинен звернутися до Бога, бо інакше загину. На саме Різдво на вечірньому зібранні, я написав записку пресвітеру про те, що хочу покаятися перед Богом і попросив помолитися за мене. Здавалося усі сили зла хотіли втримати мене, коли я йшов до кафедри. Ноги стали важкими, а думка про те, як я буду молитися, не давала спокою. Але я вийшов, впав на коліна і видушив із себе: «Господи, прости мене великого грішника!». Я повторював і повторював ці слова. Усе моє минуле життя, усі мої колишні гріхи проходили переді мною, як фільм і відходили кудись далеко. На душі моїй стало легко. З тих пір я живу з Господом. І завжди, коли я розмовляю з невіруючими людьми, розповідаю їм про те, яким я був, і як Він змінив моє життя». До цього свідчення будуть доречними слова Б. Паскаля: «У житті кожної людини є вакуум, який заповнити може тільки Бог». Адже наш розум ніколи не залишається пасивним. Якщо він не матиме доброго заняття, то звернеться до поганого. Промінь сонця ліг на мій робочий стіл і освітив прекрасні гербери, які стояли у вазі. Усі барви життя: блакитне небо, зелене оксамитове поле, квіти, такі неповторні у своїй красі, пташина, що здійнялась у височінь, - усе це – рука нашого Творця. На тлі цієї краси стоять цілі орди біг-бордів з рекламами алкогольних напоїв, які хочуть завоювати кожного. Чим ближче ти підходитимеш до них, тим менше неба буде в полі твого зору, того неба, де нас чекає Сам Ісус. Зупинись! Закликаю тебе: «Не бувай між тими, що впиваються вином» (Пр. 23:20). Не заражайся з власної волі цією хворобою, бо вона переростає у звичку, продається і розповсюджується рекламою. Це єдина хвороба, яка в Біблії називається гріхом. P.S. Українські наркологи б’ють на сполох: обличчя вітчизняного алкоголізму неухильно молодшає. 16-річні пацієнти наркодиспансерів уже нікого не дивують. За повідомленнями «Німецької хвилі», Україна в ганебному списку країн, де дитячий алкоголізм поширений найбільше і займає перше місце. Підготувала Уляна Мочарська
|
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
