 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
свідчення Випадковість… Часто нам доводиться чути це слово. Нічого в світі не стається просто так. Усе - справа рук Божих, і в Його лексиконі немає слова «випадковість». У Творця все продумано чітко, до найменших деталей. Думаю, дорогий друже, що ти і сам у цьому переконаєшся, прочитавши свідчення Владислава. «Я народився 29 жовтня 1976 року в Кишиневі. Дитинство своє пам’ятаю досить яскраво. Мої батьки не були комуністами. Вони трепетно ставилися до Бога, Який неодноразово рятував їхні життя. Незважаючи на те, що ми відзначали усі християнські свята, я не дуже розумів їх значення і сенс. Так я і жив: вірячи в Бога десь глибоко всередині і боячись часом самому собі в цьому признатись, оскільки це означало бути не таким, як усі. Коли мені було 5 років, я, прогулюючись вулицею і поїдаючи солодкі кукурудзяні палички, дуже захотів пити. Оскільки ми дружньо жили з сусідами, то я зайшов у перший же будинок, щоб попросити води. Але медсестри, нашої сусідки, не було вдома. На невеличкому столику на подвір’ї стояла пляшка з рідиною, дуже схожою на воду. Це був розчин соляної кислоти. Я дотягнувся до неї і, широко відкривши рот, ковтнув… Було чудом, що я, незважаючи на свій вік, не знепритомнів. Кислота роз’їла мій стравохід, а те, що я встиг виплюнути, назавжди залишилося грубим шрамом на моєму лиці. В цьому жахливому стані, намагаючись кричати, я добіг додому. До приїзду «швидкої допомоги» батьки пробували самостійно зробити мені промивання шлунка. Вони одразу не зрозуміли масштаб того, що сталося. Лікарі, які привезли нас до лікарні, обстеживши мене, жахнулися. Батькам сказали готуватися до похорону. Випадок був не просто важкий, а катастрофічний. Стравохід втратив здатність проводити навіть воду, не говорячи вже про їжу. Мене возили від однієї лікарні до іншої, але лікарі розводили руками. З такими тяжкими випадками вони ще не стикалися. Протягом року мене регулярно оперували і провели штучне харчування прямо до шлунка. Я лежав сам у палаті, а все інше місце займали різноманітні прилади, з мого тіла стирчали багато трубочок і ниточок. Але, як кажуть іноді невіруючі люди, трапилась випадковість. Проте я впевнений – це влаштував Бог. На той час в Кишиневі була делегація російських лікарів. Вони взялася за цю унікальну операцію. Після неї мій стравохід і ротова порожнина повністю відновилися. «Він народився не тільки в сорочці, а й у шубі і хутряній шапці»,- так сказали лікарі моїм батькам. Саме тоді, маленьким хлопчиком, сам ще добре не розуміючи, я відчував Божу присутність і турботу. Але свідомий пошук Творця, який став ціллю життя, відбувся значно пізніше. Хоча у 18 років, після проповіді в школі «Гедеонових братів», я признався, що вірю в Бога, але розумом ще не прагнув шукати Його. Мені тоді більш імпонувало те, що «братам» дозволили виступити лише у нашому класі, як експеримент. До речі, теж випадково. Новий Заповіт, який вони подарували красувався в моїй кишені як останній «писк моди», на заздрість іншим школярам. Але Бог, звичайно, хотів зі мною набагато ближчих відносин. Найбільшим ударом для мене була смерть батька у 1992 році. Людина, яку я так любив і чия присутність здавалася мені природною і майже вічною, раптом відійшла назавжди. Шок… Депресія... Повне внутрішнє спустошення… Внаслідок сильного стресу і травми, яку я отримав у дитинстві, у мене відкрилася виразка дванадцятипалої кишки. Життя для мене зупинилося. Хвороба робила свою справу. Я дійшов до повного виснаження. На лікування і профілактику необхідні були гроші, яких у мене не було. За рік я схуд на 29 кілограмів. Страшенний біль, аж до непритомності. Смерть вже не лякала мене, а здавалась природнім і бажаним визволенням від мук. І ось знову випадковість? Я зустрів давню знайому, яка працювала медсестрою. Повір – це Бог керує обставинами. Мій стан надзвичайно вразив її. Вона допомогла мені лягти в лікарню, видавши за свого родича. Для родичів медпрацівників перебування в лікарні, лікування і операції на той час робилися безплатно. Мене прооперували. Лікар, який проводив операцію, пізніше сказав мені, що якби я тоді не зробив, то жити мені залишилося б два тижні. Важко самому уявити це, але, за його словами, виразка роз’їла дванадцятипалу кишку і, за медичними законами, повинен був відбутися крововилив у черевну порожнину, після чого я б одразу помер. А в мене підшлункова залоза намертво пристала до рани, яка відкрилася, перекривши шлях крововиливу. Операція пройшла успішно, без ускладнень. «Ти, напевно, живеш з Богом, бо Він явно допомагав нам під час операції», - сказав лікар. Так я знову залишився живим. Це два найяскравіші випадки, коли я був на межі життя і смерті. Бог рятував мене навіть тоді, коли в це переставали вірити оточуючі та й я сам». Після цього я цілеспрямовано вирушив на пошуки мого Бога. Я хотів знайти Того, Хто стільки разів рятував моє життя від нещасть. Дорогий читачу! Можливо, ця газета також потрапила тобі до рук випадково. Але нічого випадкового не буває. Бог хоче щось сказати тобі через неї. Так само, як Берлінська стіна, впавши, з’єднала захід і схід, так і Бог може зруйнувати стіну нашого серця, яка розділяє нас з Ним. Просто звернися до Нього. Уляна Мочарська
|
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
