 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
до молоді Рехав’ам - молодий і перспективний цар, у спадок якому дісталося могутнє царство. Його потенційні можливості й успіх будуть результатом його рішень. Але його відступ від традицій батьків, зневага мудрістю, накопиченою поколіннями, що були перед ним, зневага їхньою спадщиною погрожує втратою цілісності, стабільності і благополуччя його життя І що найгіркіше і найтрагічніше – наше рішення може вплинути на життя наших дітей. Тих самих поколінь, яких ще не було. Як мій вибір може змінити напрямок і вирішити розвиток історії наступних поколінь? Можливо, коли прийдуть зміни, мене тут не буде. Я проживу своє життя так, як хочеться тільки мені. Навіщо мені поради старших, адже вони своє життя прожили, а тепер хочуть свої цілі, бажання просунути в моє життя. Але це моє життя. Воно суверенне. Пробачте, але вирішувати за себе буду я. Хто скаже, що це не справедливо? Моє життя – одне-єдине, неповторне, перше й останнє. А ефективнішого, "молодого" часу, взагалі в обріз. Це обмежений ресурс, що складає історію мого життя. Садочок, школа, коледж, "універ", перша робота, друга... десята… Діти, старі батьки, моя старість. Охоплює паніка, як подумаю, що все не встигну. Розваги, радощі, миттєвості – це неповторно. Хочу відірватися, набрати розгін, відпустити гальма. Нехай хвиля мене понесе. Я хочу, я просто хочу. У мене є бажання, певний внутрішній мотив-локомотив. Він рухає мною, він нагадує мені тільки про сьогоднішній день. Я не можу зупинятися, я вже не встигаю. Я змітаю на своєму шляху норми, правила, традиції, усе, що обмежує мене, я придумую нові правила чи взагалі ніяких правил. Навіщо мені оглядатися, навіщо зупинятися?! Чому мені нав’язують пережитки минулого?! Усе це в минулому. Сьогодні новий час. Нове покоління. Я, ми - це нове покоління. І воно йде зі мною. Це ті, хто росли зі мною, хто знають те, що знаю я. Це ті, котрі бачать, що бачу я. Ми дивимося одними очима на світ. Тепер світ у наших руках. Відійдіть ті, хто обмежує нас. Ми знаємо, ми вже спробували багато. Ми краще адаптувалися до сучасності. У нас є вірні помічники: компи, мобільники, Інет, глянцеві журнали. Інтернет дасть відповідь, журнал напише історії чи підкине пораду, к кінофільмі я побачу нові ідеали, зразки для наслідування. Друзі і подруги мене підтримують. А старші мене не розуміють. Вони говорять, що погано, а що - добре. Але це їхнє рішення, їхнє бачення. А ми теж знаємо, що добре, а що - ми нікому не скажемо, щоб нам не читали моралі. Є тільки сьогодні. Може, не таке яскраве, як у героя з кінофільму, але воно моє і права на нього тільки в мене. Ось мені знову хтось говорить про слухняність. Але моє покоління вже не знає цього слова. Я знаю нові терміни. Мені говорять про культуру і традиції. А що таке культура? У нас є субкультура, «двіженія», тусовки. Навіщо традиції? Сьогодні все міряється і регулюється іншими поняттями, типу круто - не круто, модно - не модно. Десь я чув, що наші батьки поважали Бога. Але де я чув і які батьки? Все рідше зіштовхуюся з тим, що вони читали Його Слово, Бога. Але хто скаже, яке "Слово"? Сьогодні "слова" повно. Хто знає, що за "слово" дійшло до нас, і кому те саме "слово" вигідне. Сьогодні я знаю, що вони по святах приходять до церкви. Є Біблія, але вона - прикраса на книжковій полиці. За шкільною програмою я її не вивчаю, значить, вона мені не потрібна. Та й взагалі, мені багато чого не треба, точніше потрібно не багато що. Хочу, щоб зі мною рахувалися і не обмежували мене. Я сам розберуся, а де не розберуся, то те просто "проїду". Який Бог? Він точно є! Але я з Ним особисто не знайомий. Не думаю, що і батьки знайомі. А раз їм уже це не потрібно, то навіщо мені?! Стоп. Тут виникає питання. Може, моїм батькам їхні батьки, щось упустили передати? Щось таке дуже важливе, а вони «чули дзвін, але не знають де він»? А якщо самі не знають, то чому навчать мене? От і виходить знову, як завжди. Все: буду шукати і пізнавати сам. Сам знайду бога, сам поставлю його на належне місце. Навчу його служити мені. Ну от, все правильно. Уже моє покоління знайшло собі нових чи старих богів-помічників. Ну подумаєш, вони у всіх різні. Але мій бог інший. Він правильний, тому що він мій. Його я передам своїм дітям, а може, вони і самі якось знайдуть його, він же бог, нехай сам їх і шукає. Скажи мені, хто так думає? Чи впізнаєш його? Я підкажу тобі. Приблизно такі міркування й умовиводи в нашого покоління. Але є Бог, про якого багато хто знає тільки з чуток, вважає Його за історичну вигадку. Але Він є, Він живий. Сьогодні є люди, які як і батьки наших батьків, спілкуються з Ним особисто і дуже близько. Я розповім тобі про Бога, Якого знайшов тільки тому, що Він любить мене і терпляче чекав мене від самого мого народження. Делікатно нагадуючи про Себе на кожнім етапі мого життя. Напевно, ти не знаєш Його. Він розповів мені історію про царів могутнього царства. Вони ніколи не правили одночасно. Ці царі правили один за одним. У часи їхнього правління виростали цілі покоління, а за ними наступні. Перші три були кращі з кращих. Перший цар збудував царство і заклав міцний фундамент. Другий не поступався першому. За його днів царство зміцнилося і стало могутнім, усі народи були в страху перед цим царем і народом. Третій цар був мудрим. Подібної мудрості не було і не буде серед людей на землі. У жодного народу не було такого царя. За його днів царство було в розквіті своєї величі, багате і благословенне. Ім'я четвертого царя Рехав'ам. Він був сином царя Соломона. У його житті постав серйозний вибір. Це нормально. Царям часто доводиться приймати доленосні рішення, які впливають на життя цілих народів. Йому потрібно було прийняти рішення і дати відповідь. Він знав, що він - персона номер один, господар становища, адже він цар. Він «біля керма». І він запитав у старців, носіїв мудрості: "І радився цар Рехав'ам зо старшими, що стояли перед обличчям його батька Соломона, коли він був живий, говорячи: Як ви радите відповісти цьому народові?" (2 Хр.10:6). Відповідь була гідна тих, хто йому відповідав. Порада старців була витримана в дусі лагідності і мудрості. Але цар прийняв інше рішення: "Та він відкинув пораду старших, що радили йому, і радився з молодиками, що виросли разом із їм, що стояли перед ним" (2 Хр.10:8). Звичайно, він прийняв пораду близьких йому за духом молодих людей. Людей з його покоління. Його рішення було доленосним в історії цілого народу. Рішення таких людей різко впливають на долі цілих держав. Від царя Рехав'ама відступив весь народ, не захотівши коритися йому як главі держави. При ньому залишилися тільки кілька областей. Я знаю, що Рехав'ам залишився царем тільки тому, що Бог пообіцяв його прадіду, царю Давиду, що збереже царство за його дітьми. Кожний з нас розуміє, що мудрість накопичується з досвідом, а досвід накопичується з роками. Я вважаю, що, зневажаючи порадами наших батьків, дідів і прадідів, ми піддаємо себе і своє наступне покоління небезпеці загубитися. Звичайно, не для себе. Це неможливо. Але ми повинні одержати спадщину, яка передається з покоління в покоління. А на сьогодні в нас є серйозний розрив між тими пріоритетами, які були в наших праотців і тим, що ми вибираємо сьогодні. Просто хочеться нагадати. Перший раз, коли покоління людей перестало шанувати Бога, Бог допустив потоп. Вдруге, коли народ втратив правильність переказів своїх батьків, перекрутивши Слова Бога, на землю прийшов Син Божий, Ісус Христос, щоб допомогти людям. Він зробив це. Сьогодні вся земля наповнена доказами й історичними фактами Його приходу. Але з покоління в покоління зневажається точність передачі знання про Бога і про Його Слово. Наступні покоління, отримуючи нове джерело свободи, кидають поради старців, чим піддають неминучій небезпеці себе і своїх дітей, а також дітей їхніх дітей. Відповідальність лягає на кожне покоління і конкретну особу. Нині відповідальні ми, і будемо відповідальні до самої смерті. Шкода, але ми не зможемо захиститися своїм незнанням, тому що навіть закон людський говорить, що незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення. А тим більше Божий закон нам цього не спустить. Думай, покоління! Ми допускаємо найбільшу помилку людства, яке вже двічі наступило на «граблі відступництва». Бог сьогодні говорить до нас з тобою. Як і протягом усієї історії людства. Говорить по-різному, але говорить про одне. Для тих, хто думає, що не встигне. А може, ти поспішаєш не в той бік? Даниїл Надбережний |
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
