 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
свідчення Дорогий друже! У кожного своя дорога до Бога. У когось легка і коротка, а в когось – довга і тяжка. Кожен іде по тій дорозі, яку вибрав сам. У нашого брата Вадима вона була нелегкою. Пройшовши через долину наркотиків, болю і страху, він згадав про Бога і покаявся перед Ним. Бог простив йому, спас і дарував життя вічне. По якій дорозі сьогодні йдеш ти? Ісус не хоче, щоб ти страждав. Диявол дуже хитрий і приходить, щоб красти. Але Бог добрий, Він з тобою весь цей час, Він з тобою і зараз, щоб сказати, що дуже любить тебе. Є багато речей, які ми робимо неправильно, але попри це Бог тримає нас. Не гордуй багатством Його доброти, але зрозумій, що Божа доброта веде тебе до покаяння. Він хоче подарувати тобі НОВЕ ЖИТТЯ. Прийми Його у своє серце. Народився я в невіруючій сім’ї. Про Бога часто чув від сусідів, хоча ніколи не цікавився Ним. Життя віруючих здавалось мені нудним і не приваблювало. З дитинства я прагнув пригод. А ще любив мистецтво, музику, любив подорожувати. Коли мені виповнилося 12 років я поїхав до свого товариша в Дніпропетровськ, не сказавши про це нікому. Я жив у вигаданому самим собою світі. Якось, задумавшись над суттю життя, я зрозумів, що врешті-решт помру. Ці думки мене лякали, тому я вирішив ніколи більше не думати про смерть. Дуже любив читати фантастику. Моя фантазія була настільки насиченою, що зовсім не важко було повірити: смерть мене ніколи не торкнеться. Я не хотів сприймати реального життя, тому завжди шукав можливість зануритися в ілюзію. Коли мені вперше запропонували наркотик, я без вагань вирішив спробувати його. І зрозумів: це саме те, що мені було потрібно. Я не хотів бути наркоманом, я тільки хотів жити у своєму світі, а наркотик допомагав мені позбутися усіх проблем. Як і всі наркомани, не відразу зрозумів, що опинився в халепі. І досить довго вважав це просто грою. Тільки через 10 років вирішив покинути наркотики, але це було потім. Я працював на роботі. Досить часто їздив у відрядження. Дістати наркотик в той час не було проблемою. Я просто брав із собою необхідну кількість ліків. Наркотик робив свою руйнівну справу. Я не міг навчатись і тому покинув інститут. Став більше говорити неправду, байдужів до дорогих мені людей. З дружиною перестав знаходити спільну мову. Забув про товаришів. Появились проблеми з міліцією, а потім і зі здоров’ям. Я втратив роботу, друзів, від мене пішла дружина. Помітно змінились інтереси, як і духовний стан. Говорити неправду для мене стало нормальним явищем, більше того, я сам став вірити в байки, які вигадував. Займався пограбуваннями і крадіжками. Перестав цінувати все чисте і святе. Єдиною цінністю для мене були гроші і наркотики, діставати які, однак, ставало все важче і перестати вживати які я вже не міг. Життя перетворилося на пекло. Я вже не отримував задоволення від чергової дози. І якось, через 10 років після мого першого уколу, я зрозумів, що мені потрібно залишити наркотики, інакше я помру. Почав вдаватися до всіх можливих методів позбавлення наркотичної залежності. Побував у наркодиспансері, пробував звільнитися самотужки, замінити наркотики алкоголем. Але марно. Сили на довго не вистачало. Неодноразово були передозування, та Бог мене беріг. А я вважав, що мені просто щастить, що смерть не для мене. Я взагалі перестав боятися смерті. Одного разу, невдало вколовшись, я заніс в кров інфекцію, в мене почався сепсис (зараження крові). Я перестав вживати їжу і збільшив дозу. Вживав наркотик мало не що години. У результаті потрапив до лікарні. Виглядав, як мертвий. Лікарі сказали, що за день два я помру. Вночі, коли я побачив, що моя мама схилилася наді мною, я запитав, що вона робить. Вона відповіла, що слухає, чи я ще дихаю. І тоді я по-справжньому злякався, повіривши, що можу померти. Лікарі сказали мамі, щоб вона марно не витрачала гроші на лікування, тому, що вони знадобляться на похорони. Та у Бога був інший план! Хоча до сепсису додалися ще й двобічне запалення легень і ймовірна ампутація ноги, через місяць я вийшов з лікарні своїми ногами. А все тому, що я в молитві звернувся до Бога і попросив дати мені життя, щоб я міг Йому служити. Раніше в моєму лексиконі слова служити не було. Я щиро дякую Богові, що Він спас мене і дарував вічне життя на небі. Підготував Володимир Двірник |
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
