 |
|
|
головна | про газету | новий номер | архів | підписка | соціальні проекти | фотогалерея | рекомендуємо | контакти |
|
|
|
задумаймося Шанувальники Біблії неодмінно знайомі з новозаповітньою притчею Ісуса Христа про десять мін срібла. «Один чоловік роду славного, відправляючись в далеку країну, віддав своїм рабам десять мін срібла і сказав: „Торгуйте, аж поки я вернуся”. А коли повернувся, зажадав від них обрахунку. І перший раб прийшов і сказав: „Пане, міна твоя принесла десять мін”. І другий прийшов і сказав: „Пане, твоя міна п’ять мін принесла”. І ще інший прийшов і сказав: „Пане ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці” (Лк 19.20). Як наслідок, дії перших двох рабів були схвалені, а от лінивство третього господар засудив. Ця притча характеризує життя. Практично кожну людину Бог наділив певними здібностями, котрі в майбутньому знадобляться їй для життя і побожності, якщо, звичайно, вона цей шлях побожності обере. Цими якостями не є надзвичайна врода, феноменальний розум, матеріальне благополуччя, королівська кров тощо. Це щось ледь помітне, заховане від поверхневого погляду, можливо, навіть дуже незначне, але згодом саме воно може визначити особу як особистість. Якщо подивитися на все людство, зокрема на видатних людей, то можна прослідкувати, що великими не народжуються: ними стають. Кожне досягнення вимагає тяжкої наполегливої праці. Видатний вчений Томас Едісон, без винаходів котрого важко б було уявити сучасне життя, якось сказав: „Талант – це тільки два відсотки геніальності, все інше – праця, праця, праця...” Крім того, історія показує, що дійсно видатними людьми стали, в основному, не ті, котрі були обдаровані феноменальними здібностями і мали можливості їх розвивати, а саме ті, в котрих умови життя і творчості були далеко не найкращими. Ті, котрі від життя отримали все необхідне, не мають потреб чогось досягати. А от обділені життям, намагаючись хоча б зрівнятися у суспільстві, проявити належну силу волі і працьовитість, зазвичай не просто зрівнюються, а вирізняються у ньому. У будь-якому разі незаперечним є один факт – успіх кожного залежить від нього самого. На трон ставить і з трону знімає Господь, а от царські якості людина набуває самостійно. Чудовим прикладом цього служить історія старозаповітного юнака, котрий згодом посів царський трон. Давид був восьмим сином у сім’ї. Ні батько, ні брати не цінували його. Про це свідчить хоча б те, що вони не вважали за потрібне привести хлопця до Самуїла перед Боже лице, хоча вже в той час вибір Господа Саваота був саме на Давиді. Зауважимо, коли Самуїл освячував Єссея та його синів, Давида серед них не було. У той час він був зовсім в іншому місці. Він пас отару. Давид був пастухом. Це була одна з найнижчих професій у суспільстві, тому очікувати честі і визнання від людей було марно. Ще менше можна було сподіватися досягнути в такий спосіб царства. Проте Давид таки його досягнув, тому що взяв за мету досконало виконувати доручену справу. Не стільки важливо те, що людина робить, важливо, як вона це робить. Без сумніву, Давид робив свою справу якнайкраще, з максимальною віддачею. Саме розповідями про свої пастуші звершення хлопець переконав Саула дозволити йому вступити в бій з Голіафом і здобути блискучу перемогу для слави Божої. Давид не злегковажив своїм покликанням, часто приходив до Бога за допомогою у складних ситуаціях, а згодом псалмами виливав Господу свою подяку. Давиду довірили дуже мало, його не дуже цінували, але це не завадило йому досягнути успіху. У одній із старозаповітних книг записано, як великий муж Божий Єремія скаржився Всевишньому на обставини свого життя. Але Господь, замість допомоги, дав пораду, що коли Єремія здобуде дорогоцінне з нікчемного, то аж тоді буде поблагословенний многотою благословень (Єр. 15:19). Це одне з найвеличніших одкровень, яке дав Бог людині. Неймовірно, але, якщо вірити Божому Слову, з нікчемної речі можна здобути щось дорогоцінне. І та людина, котра зуміє це зробити, зверне на себе Божу прихильність. Часто люди самі породжують свої проблеми через неправильне сприйняття життя, згоджуючись з думкою, що життя нудне і безбарвне, а оточуючі – самолюбні, жорстокі і вкрай зіпсовані. Усім хочеться досконалості. Але необхідно зрозуміти, що саме по собі нічого не налагоджується і життя кращим не стане доти, доки кращим його не зробимо ми. Один розумний чоловік сказав, що майже всім подобаються свята і не подобаються будні. Так, свята яскраві і приємні, а будні нудні, одноманітні й сірі. Але якщо розібратися, то справді великих святкових моментів протягом людського життя досить мало, вони приходять рідко і минають швидко. А саме життя складається не з великих подій, а з дрібних. Тому варто надавати значення саме дрібницям, оскільки від них безпосередньо залежить загальна якість життя. Якщо люди, котрі нас оточують, чи обставини життя нам не подобаються, то це ще не означає, що вони вкрай погані, просто ми не оцінюємо їх з доброго боку. Бог кожному створив максимально сприятливі умови для досягнення повноти щастя. Підготувала Марія Квецко |
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- |
|
